Ми прийшли у цю гімназію у 1990 році. Ми були першими учнями нової гімназії, бо до цього року наша гімназія була прсто - середня школа № 109.
Перша вчителька - Наталія Володимирівна.
Вчителька "продльонкі" - Алла Василівна (вчителька географії).
Зараз нас 27, але тих кто прийшов до цього класу у 1990 році залишилось тільки 10...
Багато хто прийшов у 2-3 класі (у цей час розформовувався "Б" клас).
У 5 клас ми прийшли найліпшим класом середньої школи, ми були майже на усіх святкових подіях, бо наш клас був дуже співучим та дисциплінованим (я пам'ятаю навідь нам доручили на 9 травня поздоровити ветеранів :))
Але початок нового учбового року був зовсім не радісним наша 1 класна керівниця у середній школі не прийшла на 1 вересня - перелам ноги :( ми залишились самі. Самі у 5 класіб але треба подякувати вчительці співів Древаль Ірина Анатоліївна вона піклувалася нами до того часу, як одужала Светлана Петрівна.
Далі пішли звичайні шкільні будні. Ми вчилися, пізнавали щось нове і звичайно бешкетували як усі діти.
Наступний учбовий рік ми зустріли вже з іншою класною керівницею - нашою вителькою укр. мови - Наталією Анатолієвною, яка покинула нас у наступному ж році, так як народила дитину.
Далі нас ніхто не хотів брати. Батьки ходили сварилися до директора нашої гімназії, та навідь самі хотіли відповідати за нас. Але директор не дозволив, так ми і були "безпризорні" поки нас не взяла іна вчителька укр. мови Антоніна Федорівна.
Роки летіли швидко, але проблеми залишались, за цей час репутація найкращого класу покинула нас і до цього дня не повернулась. Увесь час нам нещастило. Тоне було вчительки мови, то математики, то особисто в нашій групі по-англ. не було вчительки (а директору усе немає часу.)
Час пролетів швилко ось вже і 9 клас. Треба здавати 1 випускні іспити, і що? Нічого вчителька математики (доречі ми здавали цей іспит) уходить на курси підвищеня кваліфікації. І наші батьки приходять і ведуть у нашому класі математику...
У нас нова класна керівнця - вчителяка фр. мови - Тамара Василівна.
Багато дітей покинуло наш клас, але і приходили до нас також.
Далі ніби все було звичайно, може це ми подорослішали, а може щось стало краще, закінчили 10 клас не погано.
А ось зараз ми вже в 11, остнній рік разом. А потім у кожного свій шлях. Попереду ще 1 чверть, останній дзвоник, випускні іспити, та випускний вечор. Як це воно буде побачимо...
Далі буде.
І таки дійсно буде. Підготувавшись до чергового семінару, я вирішла трошки посидіти у інеті, та й згадала про нашу шкільну сторінку. Дуже давно не писали тут нічого, а ле це я зараз виправлю. Як вже я писала далі буде, так ось це ДАЛІ:)-
Все, попереду вже доросле життя. Закінчилось дитинство, закінчилась школа. З 27 учнів нашого "В" класу до різних ВУЗів вступило 24 чоловіка (я гадаю це дуже не погано), так що зараз представники нашого класу є вже і в "Університеті Шевченка", і в "Медичному університеті" у "Могилянці" у ІНЯЗі, КІСІ, КПІ, політесі, КТІЛПі, КНТУ, нархозі...
Чудові шкільні роки промайнули та залишились спогади. З яким бажанням я зараз йду у гості до школи поглядаючи на знайомі облича, як я рада бачити УСІХ вчителів. Все це таке рідне...
З посмішкою згадую наш останній дзвоник, як ми довго сперечалися якого кольору будуть наші випускні стрічки...куди підемо...а наш випускний...було таке враження що ти потрапив як найменше на вручення "Оскара" чарівні дівчата у розкішних сукнях з неменш розкішними зачістками, елегантні хлопці...а схід сонця...НІ, цього НЕ ЗАБУТИ!
Далі буде
